Я візьму той рушник

Я візьму той рушник

Учениця. О земля рідна, краю мій вишневий,

Гартований в тугих вітрових століть

На ці й на вікові дерева

Не роздивились прадід мій і дід

Бо їм , як і мені, було їх треба.

У гожий час і в пору лихоліть

Не можна жити без землі і неба

Без віри і мети не можна жить.

Ведуча. Рушник -  це невмируще творення талановитих рук українок. Рушник можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні не обходиться жодної події пов`язані з життям людини. Рушник - символ єдності  сім`ї , символ любові до рідної землі, символ працелюбності нашого народу.

Учень. Наші предки користувалися полотнищами, яке було для нього і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі, і оздобою оселі. З часом це полотнище почали називати рушником. Тому що руками людей, бути витинанками . «Хата без рушника , що сім`я без дитини»- говорили в народі.

Учениця. Ще з давньої давнини, з хлібом –сіллю зустрічали дорогих гостей, всіх, хто приходив із чистими памислами . Прийняти рушник , поцілувати хліб-сіль – символізувало злагоду, пошану до тих. Хто подав їх. З рушником проводжали в останню путь людину. Дуже гарними звичаєм було використовувати рушник при будівництві житла . Його вішали вгорі , у кутку, коли стіни були вже зведені.

Учень. Рушниками прикрашали сільські господи . Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілку в кожній хаті , ними втирали руки, посуд

Учениця. Із рушником, як із хлібом приходили до жінки, що народила дитину, для того, щоб ушанувати появу немовляти в народі.

Учень. З рушником виряджали в далеку дорогу батька, чоловіка, сина, коханого, щоб він беріг їх від лиха.

Учениця. Довгими рушниками - наміткою  жінка покривала голову після одруження Чоловіки використовували рушник, як пояс.

Учень. Весільний рушник кожна  дівчина готувала сама. Вишивала його на вечорницях довгими осінніми вечорами .Якщо дівчина подавала рушники - це означало готуватись до весілля .    

                         Ой ти, мати, пораднице в хаті,

                         Порадь мені що в хаті сказати,

                        А чи мені рушники давати,

                         А чи мені іншого шукати ?

Учениця. Кульмінацією весілля було стати на рушник. На рушник стати – навік друга мати . – Говорили в народі.

  Та ми же з тобою на білому рушничку стояли,

  золотії перстенечки міняли, -

  Співають у народній пісні.

   Ой стелися, рушничку, стелися,

   щоб на тобі дві долі зійшлися,

  А ви, молодята, станьте на рушник,

  Щоб прожили разом довгий вік.

Учень. Цікава деталь, коли починали ткати весільні рушники, то чоловікам заборонялося заходити до хати. І ткали їх у так звані жіночі дні – середа, п’ятниця, субота.

Учениця. А тепер давайте згадаємо, які види рушників були ?

   Рушники невишиті, невідбілені, з цупких ниток робили для рук, обличчя, тіла. Вони називалися утирачі. Гостеві окремий рушник давали, воду на руки зливали, показуючи свою повагу до нього. Не відбілювали й стирачі – рушники для стирання столу, лавок, посуду. Зі стирачем ходили доїти корову, ним накривали хліб чи діжу з тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими кольоровими смужками.

Учень. А  гордістю кожної родини були божники  або покутники – рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно , гарно відбілене . Гарними були і кілкові рушники. Для прикраси картин, дзеркал. Кожен, хто заходив до хати одразу міг оцінити роботу жінок і дівчат, дивлячись на ці рушники.

Учениця. Та, мабуть , особливо любовно вишивали дівчата довгими зимовими вечорами плечові або сватальні рушники., які сватам буде треба потім подавати. Ще й судженого не знали, тільки долю загадували, мріяли, співаючи десь на вечорницях .

Учень. Бідна але роботяща дівчинка завжди мала перевагу в очах парубоцтва.

Багатая, губатая, да ще к тому пишна,

А вбогая, хорошая, як у саду вишня.

В багатої, губатої рушник на кілочку,

А в бідної , хорошої брови на шнурочку.

Учениця.  Так то так, але й красивих судили по тому, скільки напряде та вишиє .

Дівка  Гануся журилася 

я ще рушників не напряла

а Василеві слова дала

Ще й рушнички на верстаті

А вже Василько сидить у хаті

Учень Багато ще залежало ще й від матері. А не тільки від дівчинки.

То спасибі тобі, ненько.

Будила раненько,

А я слухала, вставала

Та рушників напряла

По тихому Дунаю білила

На сухому бережки сушила

Ведуча. Як ви побачили , вишиваний рушник був відомий і  шанувався здавна отож і не давно , що багато українських письменників присвячували свої вірші материнській любові образу вишиваного рушника.

Учениця. Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,І чули: гуси зняли крик,

Зозуля закувала

Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута-м`ята,

Десь тих бджоли загуділи

Всміхнулась мила мати

І біль із серця раптом зник, Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей не доспала
Ти водила мене у поля край села.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка
І зелені луги й солов'їні гаї.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка
І засмучені очі хороші твої.

Я візьму той рушник, простелю наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство й розлука і вірна любов.

Учень. Ми сприймаємо цю пісню , як символ материнської любові. Андрій Малишко любив показувати друзям намальований на фронті свого будинку в Кончі-Заспі рушник. Бо ж обкладали майстри хату,дізналися , що тут живе автор відомих піснівпро рушник, і самі оте диво зробив.

Учениця. Коли мати хліб пекла, у хаті,

Сонечко вставало і врочисто –

Рушники мов голуби крилаті,

З висоти зліталися на тісто

Коли мати хліб пекла, співала

Всі пісні які вона любила

Може пісня хліб благословляла,

Може в пісні йшла від хліба сила

Коли мати хліб пекла, ми діти,

Послушливі сиділи і тихенькі…

Починали мабудь розуміти

Нероздільність хліба, пісні , неньки.  

 
Пісня : «Два кольори»

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi ,
Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

Ведучий. Отож, рушник пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів , глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею , він щиро простелений близьким і далеким друзям , гостям. Хай символ цей завжди буде у нашій добрій хаті як ознака великої любові.

.....